Одним із найстаріших зображень палацу в Загайцях є картина відомого графіка Наполеона Орди. Вона датується 1860-1870-ми роками. Під зображенням автор помістив такий напис «Загайці. Палац Людвіки Потоцької».
В сьогоднішній публікації розповімо нашим читачам про мальовничий палац в Загайцях, який знаходився на території Волинської губернії. Зараз архітектурна споруда відноситься до села Великі Загайці Шумського району Тернопільської області.
Окрім зображення палацу Н. Орди, вдалось розшукати фото палацу та його околиць, які були зроблені до 1937 року. Бачимо, що стан його вже тоді був не ідеальним, проте велич все ж прослідковується.
Палац в Загайцях був зведений в мальовничому місці, навколо був парк, а з вікон будівлі відкривався чудовий вигляд на став, який витікав із безіменної річечки.
Ще до того, як тут було побудовано палац, Загайці були у власності багатьох відомих родів. Так, в ХVI ст. ним володіли Боговитини Острозькі.
До наших часів навіть дійшло кілька документів, де згадуються Загайці в ХVI ст. Перший, датується 1513 роком. Це грамота польського короля Сигізмунда І, видана у місті Познані Богушу Боговитиновичу на володіння. Другий документ від 20 червня 1546 року передає Загайці у володіння Беаті Острозькій.
Наступними власниками Загайців були представники родин Блендовських та Скібіцьких. Проте справжнього розквіту резиденція досягла починаючи із XVIІІ ст., коли Загайці опиняються в руках генерала Каєтана Бобра-Пйотровського (1760-1831). Потім Загайці разом із навколишніми територіями перейшли у спадок сина Каєтана – маршалка Теодора Бобра Пйотровського (1796-1860). Він одружився на Джоанні Морзковській, герба Слєповронь. (1807-1889). Наречена була надзвичайної краси, освічена, молодша на одинадцять років за Теодора. Джоанна народила чоловіку двох доньок: Людвіку та Зофію.
Проте всесвітню славу їй в ХІХ столітті принесли два гучні романи, будучи заміжньою вона була «музою» двох поетів: Зигмунта Красіньського та Юліуша Словацького. Про це ми розповімо в наступній публікації.
Родина Теодора та Джоанни зробила все, щоб резиденція в Загайцях була однією із найпопулярніших серед знаті та митців тих часів на Волині.
На жаль, в родині не було спадкоємця чоловіка, тому багатства розділили між доньками. Людвіка стала дружиною Мауриція Потоцького. Саме їй дістались Загайці. Наступним власником резиденції став син Людвіки – Євстафій Потоцький (1850-1914). На жаль, Євстафій не зміг зберегти родинний спадок, бо вів гулящий спосіб життя, мав багато боргів і змушений був продати резиденцію, щоб втриматись на плаву і не стати жебраком.
Наступним власником Загаєць став Олександр Дровановський, проте у 1913 році він позбувся резиденції, бо продав її Адаму Камєньському.
Перша світова війна досить негативно вплинула на палац, він був пограбований, частково знищений і втратив велич.
У міжвоєнний період за палац тривала судова тяганина. Державна казна висловила свої претензії до Адама Камєньського. І в 1933 році палац відібрали у власника на користь держави. Будівлю передали військовим.
Точної дати появи палацу невідомо, проте зведений він був найімовірніше у ХVIII ст. Від початку це була симетрична, прямокутна будівля. Її фасад був прикрашений восьми колонами, як ми це бачимо на малюнку та фото.
В палаці було багато різних кімнат, в яких знаходились мармурові каміни, коштовні меблі, привезені з різних країн. Все було облаштовано за останніми трендами. В парку знаходилась родинна каплиця. Під палацом було велике підземелля, до якого навіть можна було попасти через таємні двері спальні Теодора Бобра. Також із підземелля під палацом вів таємний хід, він простягався на 60 метрів. І при небезпеці ним можна було скористатись, щоб таємно покинути палац.
Одними із найпопулярніших кімнат серед гостей палацу були «жовта», «рожева» та «голуба». Окрасою палацу була зала для проведення балів, вона була оформлена у білих та червоних кольорах. Палац оточував парк, розміром 37 гектарів.
Від самого початку планування палац мав в собі багато схованих кімнат, до яких можна було попасти лише, якщо ти був господарем. Палац був повний таємниць, які ще потрібно буде розгадати…
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: Хроніки Любарта
